середа, 20 березня 2013 р.

З мого дитинства...

   
Я ще жодного разу не їздила в Прип'ять після аварії. Хоча друзі давно запрошують і чоловік.
Ні. Не їду. Я хочу зберегти для себе ту Прип'ять, місто мого дитинства. Де мама була молодою і ще відносно здоровою.. Де ми малими бігали в дворі, міряючи весняні калюжі. Музичну школу і студію хореографії. Похід з мамою до кінотеатру на "Анну Павлову". Поїдання морозива в кафе над річкою. Мама забороняла їсти похапцем - горло застудиш, але я трохи хитрувала. Перед самою аварією (чи то на Новий рік) мені мама подарувала ковзани, і я ходила на шкільний каток. Особливо пам'ятаю ПК "Енергетик", ми з Сашком Сиротою проводили там багато часу. Він практично "жив" там.
   Врізалися в дитячу пам'ять велетенські сосни, піщаний беріг річки.
Особливо згадую наше помешкання. Завжди збиралося багато гостей, маминих і татових (ще зі студентських років) друзів. Гучно святкували НР. Ту величезну аж до стелі ялинку я не забуду ніколи.
Ось таку Прип'ять я хочу згадувати. Такою вона мені снилася довгі роки...


ПК "Енергетик"
 Літстудія "Прометей". Любов Сирота (з папірцем у руці), Василь Розумний, мама.





 Володимир Шовкошитний, Лідія Сінчук, мама, Любов Сирота, Любов Ковалевська (Тутарова)



 Спектакль про Марину Цвєтаєву
Ковалевська Любов, мама, Лідія Сінчук, Олена Камбурова, Влад Ряшенцев, Любов Сирота




 Центр міста


 Я з мамою біля універмагу "Радуга"




Дитячий садок


Студія Хореографії (керівник студії Семенова Людмила Дмитрівна - дивне життя.. багато років після аваріїї, уже будучи студенткою педвузу в м.Рівне, живучи в татових кумів, я зустрілася з сестрою Людмили Дмитрівни та її племінниками. Вони були сусідами татових кумів).


Мама в нашій квартирі



Пісня "Город детства".



субота, 2 березня 2013 р.

"Літописний Гриців" Панчук Г., Панчук О. (2008). Перевидання 2012.

Це назва книжки, яку ми написали з мамою у співавторстві. Перше видання вийшло ще 2008 року. Працювали ми з мамою вдвох, а з друкарні я забирала книгу уже без неї...
Історією рідного містечка Гриців мама цікавилася з дитинства. Переймалася долею величного колись, а тепер порослого бур'янами парку, боліло їй варварське ставлення до старого палацу - родинного гнізда Грохольських. Про долю палацового комплексу писала у місцевій пресі.
Містечко Гриців, яке неодноразово згадується у літописах Самовидця та Величка, належить до найдревніших поселень Волині. Згадує про нього й М. Теодорович у "Историко-статистическом описании церквей и приходов Волынской епархии" (Волынские епархиальные ведомости, 1892. - № 16). Точніше, М. Теодорович посилається на "Церковно-приходскую летопись Рождества-Богородичной Церкви местечка Грицева, Волынской Губернии Заславского Уезда 3-го Благочинническаго Округа" написану 1895 року грицівським священником Іларієм Дучинським. Цей літопис я відшукала в київському архіві. Він став основним джерелом для створення книги. Автори вдячні грицівчанам за збережену пам'ять (особливо багато відомостей про церкву), родині Грохольських, особисто  пану Генріху Грохольському , за матеріали з родинного архіву. За надану фінансову допомогу ми вдячні Михайлові Ганабі та його родині.
Книга швидко розійшлася серед  читачів.
 І минулого року пані Наталя Гнатюк запропонувала перевидати книгу "Літописний Гриців". Це стало можливим за фінансової підтримки громадської організації Фонд Сталого Розвитку "Стара Волинь" та пані Наталі. За що ми вельми вдячні.
Сьогодні я забрала видруковані примірники.
Той, що ліворуч - 2008, праворуч - 2012.




Приємно, що наша з мамою праця має аж два видання.
Дослідження історичної пам'яті триває. Недослідженими нами ще залишаються архіви Польщі та України. Прохання до тих, хто володіє інформацією з історії містечка, готовий поділитися спогадами, світлинами та матеріалами, залишати інформацію у блозі. Тут можна також придбати книгу "Літописний Гриців" (2012).

P.S: Гриців Шепетівського району Хмельницької області.