середа, 20 лютого 2013 р.

Несезонний вирій


ОЧІ ЗЕМЛІ


Чи ж то світові
треба Чорнобиля,
щоб відкрились кордони
й розкрилися душі?


*****

Тієї ночі
сіяла жалі,
тієї ночі
тиша голосила,
тієї ночі
брунька на гіллі
вже стронцієм
підступним колосилась.

*****

196 – Й ДЕНЬ АВАРІЇ НА ЧАЕС


Мені наснився досить мирний сон...
Не у суцвітті багряних заграв,
а – чистий;
промінь вийшов ворожити...
І росяну мелодію заграв
легенький вітерець на арфі жита...
Гойдається в колисці немовля,
а мати вже вечерю зладнувала...

О Господи!
Я память зруйнувала?
Вустами соловейка промовля
статистика.
Забувши про покуту,
облуда їй щебече в унісон
(...а мати подає до столу труту!).

Мені вже сниться досить мирний сон...

*****

Для когось світ відцвів і відбілів –
пливе у вічність в чорнім катафалку,
і вже не потребує він білил
для білих плям,
і світ йому – постфактум.

А я свій день по ниточці пряду,
і кволі пальці до ткання охочі.
У вічність чисту зрячою піду –
не закривайте мідяками очі.


*****
ХУДОЖНИКОВІ, ЩО ОСЛІП ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧАЕС

„Найбільшою дурницею було
вирвати собі очі.”
(Леонардо да Вінчі про Демокрита).


Зажмуритись. Так радить Леонардо,
допоки вичавиш із себе гнів неправди.
Зберігши зір – вікно душі і тіла,
берись за пензель і мерщій до діла,
малюй веліколєпіє природи –
нехай милуються зажмурені народи!

Сліпий художнику-ліквідаторе,
пройшовший се пекло Дантове,
зрячіший від Демокрита,
кому ще судилось прозріти?



Немає коментарів:

Дописати коментар